кто кует булат, дамаск, кто делает мечи фото катана, сабли, вакидзаси, кинжала как сделать катану, лук, выковать булат, сделать хамон кто купил мечи телефон кузнецов, где купить оружие      изделия в продаже

Казачья сабля с украшенной гардой. Ручная ковка студии Историор, закалка. Сталь, ясень, кожа, латунь. Гравировка. (8 of 23)





P9210091



КОЗАЦЬКА ЗБРОЯ

Леонід Тищенко

Озброєння запорозького козацького війська було різноманітним. Історичні та археологічні дослідження вказують, що зброя у них була вогнепальна - "огни-стой стрельбы" - гармати, мортири, гаківниці, рушниці та пістолі, а також і холодна - "рукопашного боя" - списи, шаблі, луки зі стрілами в сагайдаках, ножі, кинджали, келепи, якірці та інше.
Зрозуміло, що козаку, як воїну, крім власного вміння воювати та бойового хисту, потрібно було мати ще й відповідну зброю, щоб перемагати ворога. Можна із впевненістю сказати, що запорожці мали всі типи бойової зброї, яка була у вжитку на той час у поляків, турок, татар, москалів, сербів та чорногорців.
Перші літописні свідчення про запорозькі гармати відносяться до 1516 року: "Жили они (запорожцы) на Днепровских островах и временем летом рыбною ловлею упражнялись, которую без соли сушили и оною питались: на зиму ж в ближайшие к ним города ходили.А при коше и пушках невеликих(коих у турков и татар, разоряя их города и замки, себе добували) несколько сот оставляли". Подальші вказівки на запорозькі гармати стосу¬ються до 1577 року. В цей час один із перших коза¬цьких вождів князь Дмитро Вишневецький, воюючи з турками, взяв турецьку фортецю Аслам-Кермень, захисників усіх вибив, а гармати, що були в ній, забрав з собою І вивіз у своє містечко Хортицю. Із цих же перших вказівок дізнаємось, що перші гармати, які потрапили до запорожців, були саме турецькі.
Так, у 1572 році коронний гетьман Мелецький та козацький отаман Темрюк П'ятигорець, під час війни з турками дістали у них під фортецею Хотин декілька знамен та гармат. В наступні роки запорожці часто здобували собі гармати, знову ж таки у турків: під Чигирином вони взяли 27 гармат, а під час штурму Азова захопили 4 гармати. Там де були турки, там знаходились І татари. Під час сутичок з татарами, навіть частіше ніж з турками, козаки відбивали у них крім здобичі, також і гармати, якщо вони у них були.
Почавши воювати з Польщею, запорожці почали здобувати собі гармати і в поляків. 1586 року перший отаман, який підняв козаків проти поляків Криштоф Косинський, здобувши перемогу під Білою Церквою та Києвом, забрав у переможених
порох, гармати та інше спорядження і зброю. Пізніше, при здобутті гетьманом Богданом Хмельницьким міста Корсуня, козаки захопили тільки великих гармат - 41, а під містом Збаражем - 50.
До кінця16 століття у запорозьких козаків гар¬мати вже були обов'яз¬ковою належністю війська І тому, коли 1594 року до них прибув посол германського імператора Рудольфа ІI Еріх Лясота, то вони: "салютовали его множеством пушечных выстрелов". З переходом Запорожжя у 1654 році з-під влади Польщі під владу Москви, Військо Запорозьке почало одержувати, час від часу, у вигляді нагород від царя гармати московського виробництва.
Літописні та актові дані вказують на те, що гармати у запорожців поділя¬лися на мідні та "залізняки", тобто залізні, а також на потужні та малі, ще по іншому вони звалися муроломними, польовими та кріпосними. Для стрільби з гармат використовували великі й малі гранати та "пульки" (ядра).
Вся січова артилерія розставлялася на площі, поблизу куренів, на валу довкола Січі, біля брами, яка вела із передмістя у внутрішню фортецю. Але більша частина артилерії все ж зберігалася у військовій пушкарні. Для коман¬дування артилерією в Січі призначався військовий пушкар, який мав при собі одного помічника та гармаша.
У 17 столітті фран¬цузький інженер Боплан писав, що у запорожців зі зброї були у вжитку фальконети, ядра, порох, пищалі та шаблі. Кожен козак, ідучи в похід, брав шаблю, дві пищалі, шість фунтів пороху. Важкі бойові набої вантажилися на човни, а легкі - зали¬шалися при собі. Пищалі, як зауважував Боплан, були звичайною зброєю у козаків, з них вони дуже влучно стріляли. Пищаль - зразок важкої довгої рушниці.
Український літописець Григорій Граб'янка в 17 столітті писав, що із озброєння у запорожців зазвичай були гармати, шаблі, списи, стріли і обухи, тобто бойові молотки або келепи. Літописець другої половини 18 століття прилуцький сотник Стефан Лукомський згадував ще й про гаківниці, які теж були на озброєнні у запорожців. Це довга і важка рушниця, яку під час стріляння прикріплювали до землі своєрідним гаком, вона уражала цілі на віддалі до 300 кроків.
Після гармат і гаківниць важливою зброєю у козаків були рушниці (точніше - ручниці, від слова "рука"). Багаті козаки і старшина мали рушниці з дорогоцінними ложами, оздобле¬ними сріблом з черню та насічкою. Рушниці стріляли завдяки насипаному на поличку пороху та прилаштованого до курка та казенника рушниці кременя.
Свідчення, які відомі від першої половини 18 століття відносно цін на козацьку зброю зазначають, що рушниця коштувала від 2 до 8 карбованців. На той час це були досить великі гроші. За свідченнями сучасників, козаки користувалися рушницями бездоганно, стріляючи з них на доволі велику відстань і дуже влучно.
Рушниці у козаків ще мали назву самопалів, як правило їх виготовляли на Запорожжі та в Гетьманщині, а ось більш досконалі мушкети завозились з-за кордону, їх вартість була значно вищою. Таким чином, маємо вважати, що рушниці, самопали і мушкети - це різні назви однієї й тієї ж зброї.
На озброєнні у запорожців були також і пістолі. Кожен козак мав при собі чотири пістолі, причому-два з них носилися за поясом, а два - в шкіряних кобурах ("кубур" з татарського - чохол або футляр), пришитих поверх шароварів. Кулі для пістолів, судячи із зразків, які знаходять у наш час там, де перебували у різні періоди Січі, були за розміром з гороб'яче яйце. Для їх відливки застосовували спеціальні форми.
Рушниця, пістоль і шабля були гордістю кожного козака, тому їх завжди прикрашали дорогими оздобами, коштовним камінням і завжди тримали зброю в ідельному порядку, від чого склався у козаків термін для ручної зброї - "ясная зброя". Як говорить очевидець: "Оружие у них все было убрано в золото да в серебро, на оружие они все багатство своє покладали: то не козак, коли у него скверное оружие".
У запорожців порох для вогне¬пальної зброї був не власного виробництва, його привозили на Січ з Польщі, України, Туреччини, а більше всього з Москви, особливо після 1654 року.
Зі зброї "рукопашного боя" все ж для козака на першому місці була шабля. У запорожців шаблі використовувались не дуже криві і не довгі, але ж зате високого гатунку та вельми гострі: "Як рубне кого, то так надвоє і розсіче,- одна половина голови сюди, а друга туди". Руків'я шабель нерідко обкладалися лускатою шкірою морських риб і закінчувалися зображенням голівки якогось птаха чи звіра. Леза часто мали золоту насічку і вкладалися у дерев'яні, обтягнуті шкірою або дорогою цупкою тканиною з металевою обкладкою, піхви (від слова "пхати").
Шабля була настільки необхідною зброєю для козака, що в піснях козацьких вона завжди зветься "шаблею-сестрицею, ненькою-рідненькою, дружиною-панночкою молоденькою":
"Ой, панночко наша шаблюко!/З бусурманом зустрівалась,/Не раз, не два цілувалась ".
Списи теж були у широкому вжитку козацтва. "Козакові без ратища, як дівчині без намиста" - говорили звичайно на Січі. Списи запорожці перейняли від татар, які ними користувалися ще з часів Тамерлана.
Окрім шабель та списів із ручної зброї козаки ще використовували келепи, або чекани: Ця зброя являла собою залізний молоток на дерев'яному держаку. Молоток на одному боці мав тупий обушок, а на другому – загострений кінець, руків'я з шкіряною петлею для руки. Як ойова зброя келепи слугували для розбивання залізних панцирів, або як допоміжна ударна зброя.
Літописні свідчення вказують ще на вживання козаками бойових луків і стріл, що вкладувались у сагайдаки, на зразок
татарських або турецьких. В козацьких віршах, які дійшли до наших днів, а також на народних картинах, лук і стріла являються необхідною деталлю озброєння запорожця:
"Як натягну лук я, брязну тетивою,/То мусить утікати хан кримський з ордою".
До всьго описаного козацького озброєння слід доповнити ще й кинджали, ножі, панцирі й кольчуги, які теж мали місце у військовому обладунку. Відносно використання козаками панцирів маються літописні свідчення від 1572 року, коли козацький отаман Сверговський, допомагаючи Івоні у здобутті молдовського престолу, озброїв своїх козаків для боротьби з турками і волохами "огнистым оружием и панцирями". Щодо кольчуг, то знаходження їх на місцях Запорозької Січі теж вказує на те, що вони використовувалися запорожцями як бойовий обладунок.
Для носіння пороху та куль у козаків використовувалися натруски, для
патронів - лядунки, а для кременів особливі сумки. Окрім цього, для пороху пристосовували ріжки, виготовлені з коров'ячих або оленячих рогів.
Вся "рукопашная" або холодна зброя, якою користувалися козаки, в основному виготовлялася на Січі, де постійно мешкали вправні майстри-зброярі. Але ж власна ручна зброя не виключала й привізну. Надходила вона із Криму і Туреччини, завозилася із Західної Європи а також з Московщини.
На деяких козацьких шаблях, що збереглися до наших днів, є золоті та срібні насічки, які являють собою сури (вірші) з Корану, карбовані герби Російської імперії або вензелі російських царів і цариць. Яскравим прикладом цього є шабля в експозиції Прилуцького музею. Ця шабля періоду козаччини є витвором східних зброярів, більш за все турецького походження. На полотні її леза, поблизу руків'я, є срібні насічки на арабській мові. Також у вітринах музею можна побачити прекрасні екземпляри невеличких гарматок і мортир часів козаччини. А сагайдак з луком і стрілами та сідло східної роботи, являються перлинами козацької експозиції Прилуцького музею.
Озброєнню самого козака відповідав і "рондик", тобто убір його бойового коня. У багатьох запорожців на коня одягалась вуздечка з "байраком" або мундштуком і лакованим ремінним повіддям, чепрак ясно-червоного кольору, обшитий галуном, орчак або кульбака, тобто сідло на червоному оксамиті зі срібними галунами, з підвішеними по боках на пряжках підтебеньками, тобто шкіряними полами, іноді з тисненням та розписами. Спереду сідла підвішувались дві кобури для пістолів, ззаду нав'язувалися ремінні тороки для прикріплювання сумки чи в'юка, а Іноді й полоненого в бою ворога. У походах кінні козаки користувалися також нагайкою або гарапником з руків'ям, прикрашеним карбованим сріблом та коштовними камінцями.
Козаки володіли своєю зброєю з неповторним мистецтвом, так що, за словами літописця, і "наилучший польский гусарин и рейтарин примерен им быти не может".

Використана література:
1. Січинський В. Чужинці про Україну. Київ, 1992.
2. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. Том І, Київ, 1990.
3. Грушевський М.С. Історія України-Руси. Том І, Київ, 1991.


http://www.pryluky.com/index.php/istoriya/167-kozackazbroya.html